Redaktor:Bazinga.ml/pieskovisko2

Pieskovisko 1 · Pieskovisko 3 · Pieskovisko 4 · Pieskovisko 5 · Pieskovisko 6 · Pieskovisko 7· Pieskovisko 8

Ukrajinskyj visnyk

«Український вісник» () — перший в Україні (Російська імперія) літературно-мистецький, науковий і громадсько-політичний місячник, виходив у 1816–1819 роках за ініціативи Івана Срезневського при Харківському університеті, переважно російською мовою, за редакцією Євграфа Філомафітського, Розумника Гонорського, та Григорія Квітки-Основ'яненка, при активній співпраці Петра Гулака-Артемовського; наклад 350 — 500 примірників.

Ініціаторами створення, авторами, редакторами, видавцями перших в Україні періодичних видань «Украинскій вѣстникъ» та «Український журнал» були викладачі Харківського університету.

В «Українському віснику», попри перекладні матеріали переважно з науки й мистецтва і статті на загальнокультурні, релігійні й філософські теми, вміщено статті з історії України (М. Маркова, М. Грибовського), етнографії (О. Льовшина), економіки (В. Каразіна), педагогіки й літератури (Р. Гонорського), літературної й театральної критики (Є. Філомафітського).

Друкувалися твори відомих просвітників і вчених — О. І. Полицина, П. М. Любавського.

Кілька віршів опублікувала в журналі поетеса і письменниця-мемуаристка Людмила Іванівна Рікорд — дружина мореплавця Петра Івановича Рікорда (1776–1855).

В «Українському віснику» вперше з'явилися українською мовою твори Петра Гулака-Артемовського «Пан та собака» та інші його байки й статті. Цінні статті про життя і діяльність Г. Сковороди і спогади І. Вернета та Ґ. Гесс-де-Кальве; поезії місцевих поетів у дусі романтизму; гуморески («Письма кь издателямъ») Г. Квітки-Основ'яненка (псевдонім Фалалей Повинухин) і його статті про Харків.

Серед публікацій журналу такі твори — «Гетьман Хмельницький» Ц. Маркова, «О Малой России» — історичний огляд Г. Квітки-Основ'яненка, «Исторические замечания о Малороссии…» Šablóna:Iw2 та інші. Серед жанрів — критичні огляди, «листи до видавців», хронікальні матеріали, літературні твори.

Одним із провідних елементів концепції журналу було розширення інформації про рідний край, ознайомлення читачів з історією України, формування почуття любові до неї.

На вимогу Міністерства Освіти місцева влада припинила появу «Українського вісника».

Література

• Швидкий Василь. «Украинский вестник» — тижневик (1816—1819) Archivované 2016-03-13 na Wayback Machine // Šablóna:ЕІУ
• До 200-річчя «Украинского вестника» (1816-1819) – одного з первістків вітчизняної журналістики // nbuv, 16 лютого 2016

Molodyk

Молодик — український альманах, який у 1843–1844 роках видавав І. Бецький за допомогою Г. Квітки-Основ'яненка, В. Н. Каразіна, М. Костомарова та інших. Дві книжки у 1843 р. та одну у 1844 р. видано у Харкові, останню, четверту — у 1844 р. у Санкт-Петербурзі. Було заплановано наступні випуски з перспективою перетворення на періодичний журнал, але ці плани не здійснилися.

В книгах альманаху друкувалися художні твори багатьох українських та російських письменників, історичні й історико-літературні матеріали а також переклади Жана-Поля, Анрі-Огюста Барб'є, В. Гюго. Але основною своєю метою видавець бачив матеріали, присвячені Україні:

Джерела та література

• Оксана Ковальчук. Молодик // Šablóna:ЕІУ
• Шевельов Гр. «Молодик» // Нова Україна. — 1942. — Ч. 56 (19 березня). — С. 3. Передрук у вид.: Шевельов Ю. Дорогою відрадянщення: публіцистичні та наукові тексти 1941—1943 рр. (харківський період) / Упорядкували й підготували до друку Сергій Вакуленко та Катерина Каруник. — Харків: Харківське історико-філологічне товариство, 2014. — С. 64-66.
• Історія української літератури : Література першої половини XIX століття : підручник / П. К. Волинський, Ю. С. Кобилецький, І. І. Пільгук, П. П. Хропко — Київ : «Радянська школа», 1964. — 576 с.
• Українські поети-романтики 20—40-их років XIX ст. / Упорядкування Б. А. Деркача, — Київ : Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1968. — 636 с.
• Молодик на 1843 год [Текст] : украинский литературный сборник / издаваемый И. Бецким, Ч. 1. — Х. : Унив. тип., 1843. — 348 с. : ноти., портр..
• Молодик на 1843 год [Текст] : украинский литературный сборник / издаваемый И. Бецким, Ч. 2. — Х. : Унив. тип., 1843. — 155 с..
• Молодик на 1844 год [Текст] : украинский литературный сборник / издаваемый И. Бецким. — Х. : Унив. тип, 1843. — 283 с. : вкл. л..
• Молодик на 1844 год [Текст] : украинский литературный сборник / издаваемый И. Бецким. — СПб. : Тип. К. Жернакова, 1844. — 250 с..

Посилання

• Šablóna:ЛЗЕ2
• Šablóna:ШевЕ-4

Джерела та література

• Оксана Ковальчук. Молодик Archivované 2016-09-27 na Wayback Machine // Šablóna:ЕІУ
• Шевельов Гр. «Молодик» // Нова Україна. — 1942. — Ч. 56 (19 березня). — С. 3. Передрук у вид.: Шевельов Ю. Дорогою відрадянщення: публіцистичні та наукові тексти 1941—1943 рр. (харківський період) / Упорядкували й підготували до друку Сергій Вакуленко та Катерина Каруник. — Харків: Харківське історико-філологічне товариство, 2014. — С. 64-66.
• Історія української літератури : Література першої половини XIX століття : підручник / П. К. Волинський, Ю. С. Кобилецький, І. І. Пільгук, П. П. Хропко — Київ : «Радянська школа», 1964. — 576 с.
• Українські поети-романтики 20—40-их років XIX ст. / Упорядкування Б. А. Деркача, — Київ : Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1968. — 636 с.
• Молодик на 1843 год [Текст] : украинский литературный сборник / издаваемый И. Бецким, Ч. 1. Archivované 2021-10-16 na Wayback Machine — Х. : Унив. тип., 1843. — 348 с. : ноти., портр..
• Молодик на 1843 год [Текст] : украинский литературный сборник / издаваемый И. Бецким, Ч. 2. Archivované 2021-10-16 na Wayback Machine — Х. : Унив. тип., 1843. — 155 с..
• Молодик на 1844 год [Текст] : украинский литературный сборник / издаваемый И. Бецким, Ч. 3. Archivované 2021-10-16 na Wayback Machine — Х. : Унив. тип, 1843. — 283 с. : вкл. л..
• Молодик на 1844 год [Текст] : украинский литературный сборник / издаваемый И. Бецким. — СПб. : Тип. К. Жернакова, 1844. — 250 с..

Pantelejmon Oleksandrovyč Kuliš

Pantelejmon Olexandrovyč Kuliš (; 7. srpna 1819, Voroniž – 14. února 1897 Motronivka) byl ukrajinský spisovatel, překladatel, etnograf, folklorista, jazykovědec, literární kritik publicista a filosof.

S Ivanem Nečujem-Levyckým a Ivanem Pulujem se podílel na překladu bible do ukrajinštiny. Překládal rovněž Shakespearova dramata a jiná díla světové literatury do ukrajinštiny.

Z díla

• Michajlo Čarnyšenko (Михайло Чарнышенко, 1843), originál napsal Kuliš rusky; roku 1847 vyšel český překlad pod názvem Michal Černyšenko, aneb, Malá Rus před osmdesáti lety od Kristiána Stefana (on-line zde).
• Čorna rada (Чорна рада, čes. Černá rada, 1857) – první ukrajinský historický román (jeho děj se odehrává v 17. století)

Пантелеймо́н Олекса́ндрович Кулі́ш (Вороніж, Глухівський повіт, Чернігівська губернія — , хутір Мотронівка, нині село Оленівка, Ніжинського району Чернігівської області, Україна) — видатний діяч українського національного відродження, письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець, філософ історії. Сприяв розвиткові української літературної мови, науки, філософії, історії. Був діяльним учасником Кирило-Мефодіївського товариства.

Автор «кулішівки» — першої фонетичної абетки української мови, яка лежить в основі сучасного українського правопису та мовлення.

Іван Франко називав Куліша «перворядною зіркою» в українському письменстві, «одним із корифеїв нашої літератури». Відомий найбільше як перекладач Біблії та як автор першого українського історичного роману «Чорна рада». Писав українською та російською мовами.

Член Сербської академії наук та мистецтв (від 1892).

Чоловік Ганни Барвінок (дружбою Куліша був Тарас Шевченко).

Життєпис

Дитинство

Народився в містечку Воронежі Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер — Шосткинський район Сумської області). Був дитиною від другого шлюбу дрібного маєткового дворянина Олександра Андрійовича, який походив зі старшинського козацького роду Кулішів гербу Сліповрон, і доньки козацького сотника Івана Гладкого — Катерини:Šablóna:ЦитатаНа хуторі під Воронежем хлопчик змалечку наслухався різних казок, переказів, легенд, особливо народних пісень, які наспівувала йому мати. Була в нього й «духовна мати» — сусідка по хуторах Уляна Терентіївна Мужиловська, що навернула його до книжної мудрості й наполягла на навчанні в Новгород-Сіверській гімназії. Про свої перші свідомі роки життя і навчання Панько Куліш розкаже в повістях «История Ульяны Терентьевны» (1852), «Феклуша» (1856) і «Яков Яковлевич» (1852). Здобувати освіту П. Кулішу було нелегко, навіть маючи неабиякий хист до літератури та малювання, бо і училище, і гімназія були зросійщеними, і він, як сам пізніше згадував, мав «доволі мороки, поки почав розмовляти так, як пишуть у книжках». Першим його літературним твором була оповідка «Циган», яку він витворив із почутої від матері народної казки.

Навчання

Пантелеймон навчався спочатку в місцевого дяка Андрія, пізніше у школі при церкві Св. Миколая, а згодом у Новгород-Сіверському повітовому училищі та Новгород-Сіверській гімназії.

З кінця 1830-х років Куліш — слухач лекцій у Київському університеті. П. Куліш особисто познайомився і заприятелював з М. Максимовичем. Професор заохочував здібного студента до літератури, до збирання та дослідження фольклору. Мрія навчатися в університеті, що її плекав юнак із 1834 року, коли зробив першу невдалу спробу вступити до цього навчального закладу, обірвалася 1841 року. Куліш не мав документального свідоцтва про дворянське походження, хоча його батько й був із козацько-старшинського роду, а отже — й права навчатися в університеті. Кілька років слухання лекцій на словесному, а згодом на правничому факультеті виявилися визначальними для його подальшої долі.

Куліш написав у той час «малоросійські оповідання» російською мовою — «О том, от чего в местечке Воронеже высох Пешевцов став» і «О том, что случилось с козаком Бурдюгом на Зеленой неделе», а також повість із народних переказів «Огненный змей».

1840-ві

Молодий письменник завдяки протекції інспектора шкіл Михайла Юзефовича дістав посаду викладача в Луцькому дворянському училищі. Тоді він пише російською мовою історичний роман «Михайло Чарнишенко», віршовану історичну хроніку «Україна» й оповідання-ідилію «Орися». Неодноразово (1843, 1844, 1856) перебував на тривалій гостині та творчому пленері в маєтку Міхала Грабовського. Згодом працював у Києві, Рівному, а коли журнал «Современник» почав друкувати 1845 року перші розділи його славетного роману «Чорна рада», ректор Петербурзького університету П. Плетньов (він і редактор «Современника») запросив його до столиці Російської імперії на посаду старшого вчителя гімназії та лектора російської мови для чужоземних слухачів університету.

Через два роки Петербурзька Академія наук за рекомендацією відрядила Куліша в Західну Європу вивчати слов'янські мови, історію, культуру та мистецтво, куди він вирушив зі своєю вісімнадцятирічною дружиною Олександрою Білозерською, з якою побралися 22 січня 1847 р. Боярином на весіллі був співучий, дотепний, веселий друг Пантелеймона — Тарас Шевченко.

Арешт, ув'язнення й заслання

У Варшаві Куліша як члена Кирило-Мефодіївського товариства заарештували й повернули до Санкт-Петербурга, де його майже три місяці допитували у III відділі, але довести його приналежність до таємної антикріпацької організації не змогли. Жандармерія вирішила:

«Учителя 5-ї С.-Петербурзької гімназії 9-го класу Куліша, який хоча й не належав до цього товариства, але був у дружніх зв'язках із усіма його учасниками й самовиношував надзвичайні думки про вигадану важливість України, вмістивши навіть у надрукованих од нього творах багато двозначних місць, що могли вселяти в малоросів думки про право їх на окреме існування від імперії, — замкнути в Олексіївський равелін на чотири місяці й потім відіслати на службу в Вологду…»

Під час арешту Пантелеймона, через нервове знесилення, Олександра народжує мертву дитину. На жаль, більше дітей у пари не було. Після вигнання Куліша, дружина усіляко намагалась підтримувати його і навіть поїхала до Тули. Після «щирого каяття» Куліша, клопотань сановитих друзів дружини та її особистих благань покарання було замінено: його ув'язнили на два місяці в арештантське відділення військового шпиталю, а звідти відправили на заслання в Тулу. Під час заслання пара жила досить бідно і переважно на гонорари дружини. Бідували, але проведені в Тулі три роки й три місяці не пройшли марно. Куліш написав «Историю Бориса Годунова и Дмитрия Самозванца», історичний роман «Северяки», який згодом вийшов друком під назвою «Алексѣй Однорогъ», автобіографічний роман у віршах «Евгений Онегин нашего времени», роман «Петр Иванович Березин и его семейство, или Люди, решившиеся во что бы то ни стало быть счастливыми», вивчав європейські мови, осягав «механіку» романного мислення В. Скотта, Ч. Дікенса, захоплювався поезією Дж. Байрона і Ф-Р. Шатобріана, ідеями Ж.-Ж. Руссо.

Після довгих клопотань перед III відділом Куліш здобув посаду у канцелярії губернатора, а згодом почав редагувати неофіційну частину «Тульских губернских ведомостей».

Повернення до Петербургу

Наближалося 25-річчя царювання Миколи І. Можливо, з ласки монарха, а особливо завдяки клопотанням вірної подруги Олександри Михайлівни, П. Плетньова та протекції земляка-сенатора О. В. Кочубея, П. Куліш повернувся до Санкт-Петербурга, де продовжив творити, хоча деякий час не мав права друкуватися. Під криптонімом «Николай М.» він публікує в Некрасовському «Современнике» російські повісті і двотомні «Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя».

Знайомство на Полтавщині (де Куліш хотів придбати власний хутір) із матір'ю автора «Тараса Бульби» і «Мертвих душ» спонукало його до підготовки шеститомного зібрання творів і листів Миколи Гоголя. Та найбільшим своїм творчим успіхом Пантелеймон Куліш вважав двотомну збірку фольклорно-історичних і етнографічних матеріалів «Записки о Южной Руси». З'явилися вони в Санкт-Петербурзі у 1856–1857 роках у двох томах і викликали подив та захоплення. «„Записки о Южной Руси“ друкую з насолодою не тому, що в них є моє, а тому, що передаю світові пам'ятки духу народного, яким у моїх очах нема ціни», — так писав він в одному із листів до С. Аксакова. Про збірку Т. Г. Шевченко писав: «Цю книгу скоро напам'ять буду читати. Вона мені так чарівно, живо нагадала мою прекрасну бідну Україну, що я немов з живими бесідую з її сліпими лірниками і кобзарями. Пречудова і вельми благородна праця! Брильянт у сучасній історичній літературі.»

Збірка була написана «кулішівкою» — придуманим Кулішем першим українським фонетичним правописом, який згодом прислужився і для друку «Кобзаря» 1860 року, і для журналу «Основа». Творчо багатим і успішним був для Куліша 1857 рік. Вийшли у світ «Чорна рада», український буквар і читанка — «Граматка», «Народні оповідання» Марка Вовчка, які він відредагував і опублікував, відкрив власну друкарню. Надії на цензурні послаблення не виправдалися, хоча Куліш остаточно не розчарувався у імператорі Олександрі II, тому вирушив з дружиною до Москви, гостював у свого друга С. Т. Аксакова, відвіз дружину на хутір Мотронівку, щоб згодом звідси в березні 1858 року разом вирушити в мандри Європою. Там він, уважно фіксуючи у листах найменші деталі життя європейських народів, приглядався до тодішніх здобутків цивілізації, але не захоплювався ними. Навпаки, переймався глибшою вірою в майбутнє природно-патріархального побуту. Хутір як форма практичного втілення руссовської ідеї гармонійного життя серед природи і як духовний оазис національної самобутності — цей ідеал упевнено захоплював Пантелеймона Куліша.

Куліш не отримав дозволу на заснування у Санкт-Петербурзі українського журналу, тому створив альманах «Хата». Одночасно брат дружини Василь Білозерський клопотався про видання першого українського часопису «Основа». Куліш разом із дружиною, яка починала друкувати оповідання під псевдонімом Ганна Барвінок, зразу ж захопився підготовкою матеріалів для цього літературного й громадсько-політичного журналу. Насамперед дбав про історичне виховання українського громадянства. Тому почав писати «Історичні оповідання» — своєрідні науково-популярні нариси із історії України — «Хмельнищина» і «Виговщина». З'явилися вони 1861 року в «Основі». Сторінки цього журналу заповнювали і його перші ліричні поезії та поеми, що були написані вже після другої подорожі Західною Європою, яку він здійснив разом із Миколою Костомаровим.

Водночас Куліш уклав свою першу поетичну збірку «Досвиткы. Думи і поеми», що вийшла у Петербурзі 1862 року — перед появою 1863 року ганебного валуєвського циркуляра, яким самодержавство обмежило друкування українською мовою. Слава про Куліша долетіла до Галичини, де львівські журнали «Вечерниці» і «Мета» публікували його прозу, поезію, статті…

«Куліш був головним двигачем українофільського руху в Галичині в 60-х і майже до половини 70-х років»,

— писав Іван Франко, особливо відзначаючи його співробітництво в народовському журналі «Правда».

У другій половині 1860-х та 1870-х

Через нестачу коштів та відсутність роботи у зв'язку із закриттям «Основи», Куліш у 1864-му році переїздить у Варшаву, де працює урядовцем.

Чотири роки перебування у Варшаві, матеріальні статки (тут був на посаді директора духовних справ і членом комісії для перекладу польських законів) дали змогу письменникові набути неабиякого досвіду й знань (праця в державній установі, вивчення архівів, де він робив численні записи для майбутніх історичних досліджень, дружба із польською інтелігенцією і галицькими українцями, зокрема у Львові, де часто бував).

Людина емоційна і діяльна, схильна до беззастережного обстоювання виношеної ідеї, П. Куліш терпляче і цілеспрямовано добирав матеріали для обґрунтування концепції про негативний вплив козацьких і селянських повстань на розвиток української державності і культури. Працюючи у Варшаві в 1864–1868 роках, з 1871 року у Відні, а з 1873 — у Санкт-Петербурзі на посаді редактора «Журнала Министерства путей сообщения», він готував тритомне дослідження «История воссоединения Руси», в якому прагнув документально підтвердити ідею історичної згубності народно-визвольних рухів і піднести культуротворчу місію польської шляхти, ополяченого українського панства і російського царизму в Україні.

Роки спливали, відходили в небуття друзі, однодумців, по суті, не залишилося, надто після появи «Истории воссоединения Руси», яка була зустрінута українською громадськістю із розчаруванням і обуренням (гостро працю осудили, зокрема, Леонід Глібов, Борис Грінченко). Сам Куліш поступово розчарувався в державній службі і своїх «москвофільських» орієнтаціях, особливо — після появи Емського указуŠablóna:Джерело.

Останні роки життя

Куліш оселився на хуторі Мотронівка поблизу Борзни Чернігівської губернії, який перейменував на честь дружини Ганнина Пустинь. Тут господарював, творив, зокрема, укладав зі своїх російськомовних статей і україномовних художніх творів збірку «Хуторская философия и удаленная от света поэзия», яку після появи друком 1879 року цензура заборонила і вилучила з продажу. Це не зупинило вченого, письменника. Його погляд то знову сягає далекої Галичини, куди він посилає свою «Крашанку русинам і полякам на Великдень 1882 року» в надії залучити до спільної культурницької діяльності українських і польських інтелігентів, то приглядається до мусульманського світу, передусім до етичних засад Ісламу (поема «Магомет і Хадиза», 1883, драма у віршах «Байда, князь Вишневецький», 1884).

Куліш багато перекладав, особливо Шекспіра, Гете, Байрона, Шиллера, Гейне. Видав у Женеві третю збірку поезій «Дзвін» (1893). Готував до видання у Відні повний перший український переклад Біблії; завершував історіографічну працю у трьох томах «Отпадение Малороссии от Польши», листувався з багатьма кореспондентами, переймався розбратом слов'янських націй, особливо шовіністичними заходами польської шляхти в Східній Галичині щодо українського населення, дбав про видання прогресивних журналів і газет. На жаль, лише небагато з його перекладів Шекспіра були опубліковані за життя. Американсько-український філолог Андрій Даниленко вважає безцінним вплив Куліша на формування як модерної української культури того часу, так і на формування української літературної мови.

Пантелеймон Куліш пішов з життя 14 лютого 1897 року на своєму хуторі Мотронівка.

Приватне життя

Šablóna:ДокладнішеХоча все життя Пантелеймон Куліш був одружений із Олександрою Білозерською (Ганна Барвінок), але мав чимало романів на стороні.

Тільки у 1860 році мав два романи — із дружиною Леоніда Глібова Параскою Глібовою (у Чернігові) й Ганною Рентель (у Полтаві).

Кулішівка

Наприкінці 1850-х років Куліш уклав першу фонетичну абетку української мови, в якій не було церковнослов'янських літер ѣ та ы, з'явилася літера g (на позначення ґ). Загалом саме правопис Куліша лежить в основі сучасної української абетки, хоча для цього первинна кулішівка пережила значну трансформацію.

З 1876 року кулішівку було заборонено в Російській імперії, натомість у 1890-х роках її у видозміненому вигляді було впроваджено у школах Галичини (на зміну етимологічному правопису), що дало поштовх до розвитку цього правопису.

Художні твори

Поезія

Збірки

• Досвиткы: думи и поэми (СПб, 1862) (переглянути у Google Books) 2-ге видання: (Кіевъ, 1876) [2] Archivované 2021-04-21 na Wayback Machine
• Хуторна поезія (Львів, 1882)
• Дзвін: староруські думи й співи (Женева, 1893) переглянути на Elib Archivované 2021-01-19 na Wayback Machine

Поеми

• Україна (1843)
• Настуся (1861)
• Великі проводи (1862)
• Магомет і Хадиза (1883)
• Уляна Ключниця (1880-ті)
• Куліш у пеклі (1890; 1896)
• Грицько Сковорода (1891)
• Маруся Богуславка (1899)

Проза

Оповідання

• Малоросійські оповідання (рос.) (1840)
• Самое обыкновенное проишествие (рос.) (1846)
• Орися (1857)
• Сіра кобила (1860)
• Про злодія у селі Гаківниці (1861)
• Півпівника (1861)
• Гордовита пара (1861)
• Січові гості (1862)
• Дівоче серце (1862)
• Порубежники (1864)
• Мартин Гак (1863)
• Потомки українського гайдамацтва (1868)
• Дѣдушкинъ завѣтъ (1885)

Повісті, романи

• Огненный змей (рос.) (1841)
• Михайло Чарнишенко або Малоросія вісімдесят років тому (рос.) (1844)
• История Ульяны Терентьевны (рос.) (1847)
• Яковъ Яковличъ (рос.) (1852)
• Шукачі щастя (перша половина 1850-х; 1930)
• Алексѣй Однорогъ (рос.) (1853)
• Теклуша (рос.) (1856)
• Чорна рада: хроніка 1663 року (1857) (переглянути у HathiTrust Archivované 2019-01-29 na Wayback Machine)
• Майор (рос.) (1859)
• Другой человек. Из воспоминаний былого (рос.) (1861)
• Украинские незабудки (рос.) (1862)
• Метель в степях (рос.) (1876)
• Владимирия или Искра любви (рос.) (1894)
• Омут (рос.) (1895)

Незавершені

• Евгений Онегин нашего времени (1847; 1927)
• Липовые пущи (1861)
• Тайна (1861)
• Брати (1864)
• Марьин хутор («Человек без сердца») (рос.) (1874)
• Послѣдній изъ рода Борецкихъ (1894)

Драматургія

• Колії (1860)
• Хуторянка (1877)
• Байда, князь Вишневецький (1884-1885)
• Петро Сагайдачний (1900)
• Царь Наливай (1900)

Наукові твори

Праці

• Опыт биографии Николая Васильевича Гоголя (рос.) (1854) (переглянути у Google Books)
• Обзоръ украинской словесности (1861-1862)
• Исторія возсоединенія Руси
  • Том I (рос.) (СПб, 1874) (переглянути у Google Books)
  • Том II (рос.) (СПб, 1874) (переглянути у Google Books, або в Archive Org)
  • Том III (рос.) (Москва, 1877) (переглянути у Google Books, або в Archive Org)
• Отпаданіе Малороссіи от Польши (1888)
  • Томъ 1 (рос.) (1340—1654) (Москва, 1888) (переглянути у е-бібліотеці «Чтиво» Archivované 2020-02-24 na Wayback Machine)
  • Томъ 2 (рос.) (1340—1654) (Москва, 1888) (переглянути у е-бібліотеці «Чтиво» Archivované 2020-08-05 na Wayback Machine)
  • Томъ 3 (рос.) (1340—1654) (Москва, 1888) (переглянути у е-бібліотеці «Чтиво» Archivované 2020-02-24 na Wayback Machine)

Науково-популярні твори

• Повість про український народ (1846)
• История Бориса Годунова и Димитрия Самозванца (рос.) (1857)
• Хмельнищина (1861) (переглянути у НБУВ Archivované 2022-03-10 na Wayback Machine)
• Виговщина (1861)
• Мальована гайдамаччина (1876) [3] Archivované 2021-10-27 na Wayback Machine

Окремі статті

• Объ отношеніи малороссійской словесності къ общерусской (1857)
• Взгляд на малороссийскую словесность по случаю выхода в свет книги «Народні оповідання» Марка Вовчка (1857)
• Григорій Квітка (Основ’яненко) і його повісті: слово на новий вихід Квітчиних повістей (1858) [4] Archivované 2021-04-21 na Wayback Machine.
• Что такое поэзія и что народная поэзія (1859).
• Гоголь какъ автор повѣстей изъ украинской жизни (1861).
• Паденіе шляхетскаго господства въ Украине обеихъ сторонъ Днѣпра (1862).
• Первий перыод козацтва од його початку до ворогування з Ляхами (1868).
• Нарисъ исторіи словесности русско-украінской (1869).
• Значіннє руських земель у давній Польщі (1872).
• Польская колонизація юго-западной Руси (1874).
• Малорусские казаки между Россией и. Польшей в 1659 году (передмова, 1876).
• Галицька Русь в починах козацько-шляхнтцькоъ усобицы (1877).
• Казаки по отношенію къ государству и обществу (1877).
• Турецкая неволя (1877).
• Украинскія казаки и паны в двадцатилѣтіе передъ бунтомъ Богдана Хмѣльницкаго (1896).
• Кіево-Днѣпровская Русь послѣ татарскаго погрома (1897).
• Дві мові, книжня і народня (1914) [5] Archivované 2021-04-27 na Wayback Machine

Публіцистичні твори

• Листи з хутора (1861)
• Отвѣт «Бояну»-Стебельскому на «Письмо до Кулиша» (Письмо къ редактору «Правды») (1867)
• Герценів Дзвін (1869)
• Хуторская философия и удаленная от света поэзия (рос.) (СПб, 1879)
• Крашанка русинам и полякам на Великдень 1882 року (1882)
• Зазивний лист до української інтелігенції (1882)
• Vergewaltigung der Basilianer in Galizien durch die Jesuiten (нім.) (1882) [6] Archivované 2021-10-29 na Wayback Machine
• Украинофилам (1862; 1911) [7] Archivované 2021-06-06 na Wayback Machine

Переклади

• Товкачгь, оповіданнє Ауербаха (1862).
• Šablóna:Не перекладено, Полное собрание сочинений, Т. 7. Часть 2 (друге видання 1868) Archivované 2021-06-03 na Wayback Machine (1863) .
• Русалка, Мицкевичова балада // «Зоря», 1880. ч. 17
• Сьвяте Письмо Старого і Нового Завіту
  • Святе Письмо, або вся Библія старого и нового Завіту, русько-українською мовою переложена. (Перша частина Біблії, п'ять книг Мусієвих). — Л. коштомъ и заходомъ редакциї "Правди", [1869.] стор. 172. [8]
  • Святе Письмо Нового Завіту мовою русько-українською, переклали вкупі П. А. Куліш и д-р. Ив. Пулюй, Відень, 1871, печатано у-ві Львові, стор. 461.
  • Сьвяте письмо старого завіту, мовою руськоукраїнською. У Відні, виданнє Британського і Заграничнього біблійного товариства, переклад П. О. Куліша, Ї. С. Левіцького і Пулюя (1903)
• Шекспирови твори
  • Т. 1. "Отелло", "Троїл та Крессида", "Комедія помилок" (1882).
  • Гамлєт, принц Датський (1899).
  • Приборкана гостраха (1900).
  • Макбет (1900).
  • Коріолян (1900).
  • Юлій Цезарь (1901).
  • Антоній і Клеопатра (1901).
  • Багато галасу з нічого (1901).
  • Ромео та Джульєтта (1901).
  • Міра за міру (1902).
  • Король Лїр (1902).
• Дон-Жуан, поема лорда Байрона. Переспів (1891)
• Позичена кобза (1896)
• Чайлд-Гарольдова Мандрівка (1905)

Переклади творів Куліша

• Orysia. Idylla. Przel. Fr. Mroczko. «Przeglad Literacki, Artystyczny», 1882. Nr 15. S. 29-45. [9] Archivované 2021-10-29 na Wayback Machine
• Orysja von Kulisch aus Kleinrussischen von P. Levicki // Österreichische Rundschau, 1883. Dezember. S. 1103-1108. [10] Archivované 2021-10-29 na Wayback Machine
• The Black Council [by] Panteleimon Kulish. Abridged and translated from Ukrainian by George S. N. and Moira Luckyj. Ukrainian Academic Press, 1973. [11] Archivované 2021-10-29 na Wayback Machine

Епістолярій

• Отреченіе Куліша отъ своей правописі (1867).
• Листи П. О. Куліша до Івана Пулюя 1870—1886 рр. // П.О. Куліш [матеріяли і розвідки]. Частина 2. — Львів, 1930. — с. 1—78 [12] Archivované 2021-05-10 na Wayback Machine
• Вибрані листи Пантелеймона Куліша українською мовою писані. /ред. Ю. Луцького; передм. Ю. Шевельова. – Нью-Йорк; Торонто: Укр. вільна акад. наук у США, 1984. – 326 с [13] Archivované 2020-10-19 na Wayback Machine.

Упорядкування, редагування

• Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя. Т. 1 Archivované 2021-06-03 na Wayback Machine Т. 2 Archivované 2021-06-03 na Wayback Machine (рос.) (1856)
• Записки о Южной Руси, том 1-2 (коментарі автора рос.) (1856) (переглянути у Google Books, або в Інтернет-архіві: том 1; том 2)
• Граматка (1857).
• Проповѣди на малороссійскомь язькѣ протоіерея В. В. Гречулевича, переработанныя и дополненныя Кулишомъ (1857).
• Сочинения и письма Н. В. Гоголя. Т. 1 (1857)
• Хата : 1860 : альманах Archivované 2021-01-26 na Wayback Machine / іздав П. А. Куліш. — Петербург : В друк. П. А. Куліша, 1860. — XXII, 215, 2 с.
• Матеріялы для Історіи Возсоединенія Руси. Том I: 1578—1630 (рос.) (Москва, 1877) (переглянути у HathiTrust Archivované 2019-01-29 na Wayback Machine, або в Archive Org)

Спогади

• Жизнь Куліша (1868).
• Воспоминанія о Николаѣ Ивановичѣ Костомаровѣ (1885).

Видання творів

Прижиттєві видання

• Украи́на: Од початку Вкраи́ны до батька Хмелницького. (Київ, 1843) (переглянути у е-бібліотеці «Чтиво» та НБУВ Archivované 2021-11-06 na Wayback Machine)
• П. Кулишъ. «Михайло Чарнышенко или Малороссія восемьдесятъ летъ назадъ» у 3 т. (рос.) (Київ, 1843) (переглянути у HathiTrust Archivované 2019-01-29 na Wayback Machine)
• Пантелеймон Кулиш. Повесть об украинском народе (рос.) (СПб, 1846) (оригінал російською Archivované 2021-11-27 na Wayback Machine)
• П. Кулишъ. «Украинскія Народные Предания», кн. 1. (Москва, 1847) (переглянути на сайті НПБУ Archivované 2017-08-11 na Wayback Machine та HathiTrust Archivované 2019-01-29 na Wayback Machine)
• Куліш П. Чорна Рада, хроніка 1663 року / написав П. Куліш. — СПб. : В тип. А. Якобсона, 1857. — 428, 5 с. Archivované 2021-01-19 na Wayback Machine
• П. Кулишъ. «Майоръ», ("Р. Вѣстникѣ, 1859)
• [Конволют 1-9] , 1861: «Орися» Archivované 2020-02-20 na Wayback Machine (1861), Бабуся с того світу Archivované 2020-02-20 na Wayback Machine (1861), Очаківська біда Archivované 2020-02-20 na Wayback Machine (1861), Півпівника Archivované 2020-02-20 na Wayback Machine (1861) (Джерело: НБУ імені В. І. Вернадського)
• [Конволют 1-15] , 1862: гости Чупрына и Чортоусъ" Archivované 2018-05-20 na Wayback Machine (1862), Циганъ (уривок) Archivované 2018-05-20 na Wayback Machine (1862) (Джерело: НБУ імені В. І. Вернадського)
• Пантелеймон Куліш. Дівоче серце. (Київ, 1876) (переглянути у НБУВ Archivované 2022-03-09 na Wayback Machine)
• Панько Куліш. Хуторянка. (Львів, 1877) (переглянути у Google books)

Посмертні видання

• Кулиш, П. А. Воспоминания детства: повести. Бахмут: Типо-Литография М. М. Крамарева, 1899. 490 с. [14]
• Куліш Олелькович Панько. «Драмована трылогія». (Харків, 1900) (переглянути у HathiTrust Archivované 2019-01-29 na Wayback Machine)
• Куліш П. Українські оповідання. — Львів, Літературно-Наукова біблїотека, 1904. – Ч. 73-74. – 144 с.
• Твори. Т. 4 : Псалтир / Пантелеймон Куліш. — В Берліні : Укр. слово, 1923. — 264 с. — (Бібліотека ”Українського слова” ; ч. 37). Archivované 2020-09-19 na Wayback Machine
• П. Куліш. Маруся Богуславка (Львів, 1928) (переглянути у Chtyvo Archivované 2018-05-20 na Wayback Machine)
• Щоденник. — К., 1993;
• Куліш П., Костомаров М., Франко І. Жидотрєпаніє К; МАУП 2005—424 с.
• «Повість про український народ». Українською переклала Ярослава Прихода. Львів: Літопис, 2006 (переглянути український переклад)
• Повість про український народ. Моє життя (Жизнь Куліша). Хутірська філософія і віддалена од світу поезія. Упорядкування, передмова, переклад, примітки: Олександер Шокало. Київ: «Український Світ», 2005.

Вибрані твори

• Поезії Archivované 2021-03-01 na Wayback Machine / вибір, ред. і ст. М. Зерова. – Київ : Книгоспілка, 1927. – LXIII + 126 с. + XIII.
• Поезії Archivované 2020-02-24 na Wayback Machine / Пантелеймон Куліш. – К. : Радянський письменник, 1970. – 394 с.

Зібрання творів

Повести в 4 томах (1860)

(переглянути у HathiTrust Archivované 2019-01-29 na Wayback Machine)

• Т. 1. Чорная рада.
• Т. 2. Алексѣй Однорогъ.
• Т. 3. Воспоминанія дѣтства Николая М*.
• Т. 4. Майор. Нотатки з заднѣпрянскиъ гайдамаковъ.

Твори Пантелеймона Куліша в 6 томах (1908—1910)

(переглянути у HathiTrust Archivované 2019-01-29 na Wayback Machine)

• Куліш П. Твори Пантелеймона Куліша. Т. 1. — У Львові : Вид. т-ва ”Просвіта”, 1908. — 502, 2 с. — (Руска письменність ; 6, 1). Archivované 2021-01-19 na Wayback Machine
• Куліш П. Твори Пантелеймона Куліша. Т. 2. — У Львові : Вид. т-ва ”Просвіта”, 1909. — 559 с. : портр. — (Руска письменність ; 6, 2). Archivované 2021-01-19 na Wayback Machine
• Куліш П. Твори Пантелеймона Куліша. Т. 3. — У Львові : Вид. т-ва ”Просвіта”, 1909. — 575 с. : портр. — (Руска письменність ; 6, 3). Archivované 2021-01-19 na Wayback Machine
• Куліш П. Твори Пантелеймона Куліша. Т. 4. — У Львові : Вид. т-ва ”Просвіта”, 1909. — 528 с. : портр. — (Руска письменність ; 6, 4). Archivované 2021-01-19 na Wayback Machine
• Куліш П. Твори Пантелеймона Куліша. Т. 5. — У Львові : Вид. т-ва ”Просвіта”, 1910. — 560 с. — (Руска письменність ; 6, 5). Archivované 2021-01-19 na Wayback Machine
• Куліш П. Твори Пантелеймона Куліша. Т. 6. — У Львові : Вид. т-ва ”Просвіта”, 1910. — 672 с. — (Руска письменність ; 6, 6). Archivované 2021-01-19 na Wayback Machine

Сочинения и письма П. А. Кулиша в 5 т. (1908 — 1910)

• Т. 1. (Стихотворенія 1843–1882). – 1908. – 547 с [15] Archivované 2022-03-10 na Wayback Machine.
• Т. 2. (Стихотворенія 1882–1892). – 1908. – 489 с [16] Archivované 2022-03-10 na Wayback Machine.
• Т. 3. (Стихотворенія 1892–1897). – 1908. – 682 с [17].

Повне зібрання творів (2005 — (?))

Виданням «Критика» заплановане видання 35-томного повного зібрання творів. На сьогодні вийшли такі томи:

• Т. І Листи: 1841—1850 — Видавництво «Критика», 2006.
• Т. II Листи: 1850—1856 — Видавництво «Критика», 2009.
• Т. ІІІ: Записки о Южной Руси. Кн.1–2 — Видавництво «Критика», 2015.
• Переклади і переспіви. Т. І: Шекспирові твори: Отелло. Троїл та Крессида. Комедія помилок. — Видавництво «Критика», 2021.

Література про Куліша

Статті

• Іван Франко. Хуторна поезія П. А. Куліша Archivované 2021-11-06 na Wayback Machine // «Світ», 1882, №15. — с. 267‒273.
• Культурно-громадська праця П. О. Куліша // Книгарь, 1919. №23-24 Archivované 2021-11-05 na Wayback Machine.
• Сергій Єфремов. Провіяний Куліш Archivované 2021-10-29 na Wayback Machine // Пантелеймон Куліш: зб. пр. Коміс. для видавання пам’яток новітнього письменства / за ред. С. Єфремова та Ол. Дорошкевича. — У Київі : З друк. УАН, 1927.
• Михайло Грушевський. Соціяльно-традиційні підоснови Кулішевої творчости // «Україна», 1927, Книга 1-2 Archivované 2021-11-05 na Wayback Machine. с. 9-38.
• Гнатюк В. Польський літератор М. А. Грабовський і його приятелювання з П. О. Кулішем // ЗІФВ ВУАН. — 1928. — Т. 19: 1929. [18] Archivované 2021-09-30 na Wayback Machine
• Віктор Петров. Матеріяли до історії співробітництва Куліша в «Современникѣ» Некрасова р. 1852—3 [19] Archivované 2021-10-01 na Wayback Machine
• Вальтер-Скоттівська повість з української минувшини // В. Петров. Розвідки. Том 1. — К., Темпора, 2013. — с. 272‒293.
• Поетична діяльність Пантелеймона Куліша. // М. Зеров. Від Куліша до Винниченка: нариси з новіт. укр. письменства / проф. М. Зеров. – Київ : Культура, 1929. – с. 5‒46. [20] Archivované 2021-05-10 na Wayback Machine
• Кирило Студинський. До історії зв'язків Куліша з Галичанами в р. 1869-70 [21] Archivované 2021-05-11 na Wayback Machine
• Кирило Студинський. Листування і зв'язки П. Кулініа з Іваном Пулюєм // П.О. Куліш [матеріяли і розвідки]. Частина 2. — с. III—LXXXVI [22] Archivované 2021-05-10 na Wayback Machine
• Мирон Кордуба. Причинки до урядничої служби Куліша // Записки наукового товариства імені Шевченка. Том 100 Archivované 2021-10-28 na Wayback Machine. с. 327—377
• Лотоцький О. П.О. Куліш і М.П. Драгоманов у їх листуванні. Прага, 1937. [23] Archivované 2021-10-29 na Wayback Machine
• Юрій Шерех. Кулішеві листи і Куліш у листах // Третя сторожа: література, мистецтво, ідеології. — «Смолоскип», 1991. — с. 32-75.
• Євген Нахлік. Пантелеймон Куліш як реформатор українського віршування. // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Том CCXXXIV. Праці Філологічної секції. — Львів, 1997. — С. 48-65. [24] Archivované 2021-05-10 na Wayback Machine

Праці

• Осип Маковей. Панько Олелькович Куліш: огляд його діяльності. — Львів, 1900.[25] Archivované 2021-04-27 na Wayback Machine
• В. Шенрок. П. А. Кулиш: Биографический очерк. — Киев : тип. Ун-та св. Владимира АО Н. Т. Корчак-Новицкого, 1901. — [2], 255 с. (рос.)
• Дмитро Дорошенко. Пантелеймон Куліш. Archivované 2021-10-29 na Wayback Machine — Ляйпціґ, Українська накладня, 1920. — 207 с.
• Кирилюк Є. Пантелеймон Куліш. — Харків; Київ: Держ. вид-во України, 1929. — 100 с. [26] Archivované 2021-01-23 na Wayback Machine
• Петров В. Пантелимон Куліш у п’ядесяті роки: життя, ідеологія, творчість. — У Київі: З друк. Всеукр. акад. наук, 1929. — 592 с. (Elib Archivované 2020-12-04 na Wayback Machine); (Chtyvo Archivované 2021-03-01 na Wayback Machine).
• Нахлік. Є. Пантелеймон Куліш: особистість, письменник, мислитель: наукова монографія у двох томах. — Київ: Український письменник, 2007. — Т. 1 Archivované 2020-01-29 na Wayback Machine: 463 с.; Т. 2 Archivované 2020-02-17 na Wayback Machine: 462 с.
• Олесь Федорук. Роман Куліша "Чорна Рада": історія тексту. — Київ: Критика, 2019. — VI, 590 с.

Збірники

• Збірник історично-філологічного відділу. № 53: Пантелеймон Куліш: зб. пр. Archivované 2021-10-29 na Wayback Machine Коміс. для видавання пам’яток новітнього письменства / за ред. С. Єфремова та Ол. Дорошкевича. — У Київі : З друк. УАН, 1927. – 206 с.
• Записки Наукового товариства ім. Шевченка. Нова серія. Т. 2-3. До 200-ліття від дня народження Пантелеймона Куліша. — Нью-Йорк, 2021. [27] Archivované 2021-10-29 na Wayback Machine

Інше

• Сторіччю з дня народження Куліша присвячений 23-24 номер часопису «Книгар» за 1919-й рік [28] Archivované 2021-11-05 na Wayback Machine

Джерела

• Библіографичний покажчыкъ пысаннивъ П. Кулиша // Дубо́ве Лы́стє. Альманахъ на згадку про П. О. Кулиша. Упорядкували: М. Чернявський, М. Коцюбинський, Б. Гринченко. Кыив: З друкарні Петра Барського, 1903. 278 стор.
• Кирилюк, Є. Бібліографія праць П.О. Куліша та писань про нього Archivované 2021-06-03 na Wayback Machine. – Київ, 1929. – [2], 119, [3] c.
• Куліш Пантелеймон Олександрович : до 200-річчя від дня народження : біобібліогр. покажч. / М-во культури України, Нац. б-ка України імені Ярослава Мудрого ; упоряд.: О. Білик та ін ; наук. ред. В. Кононенко. — Київ : Нац. б-ка України імені Ярослава Мудрого, 2019. — 288 с.

Власні твори

Чорна рада (роман)

Чорна рада (1857). За словами Івана Франка, «Чорна рада» — «найліпша історична повість в нашій літературі». Історична основа роману — події, що відбулися після Переяславської угоди 1654 року — боротьба за гетьманування після смерті Богдана Хмельницького.

Цікавий факт, що існує два оригінальних примірники роману на українській та російській мовах. За змістом вони мають суттєві відмінності у сценах та деталях. Перша версія романів була готова у 1846 році. Спочатку автор написав російський варіант, а згодом зробив ніби український переклад, а насправді інший твір. Через арешт і заборону видавничої діяльності романи так і не були опубліковані. Оригінал українського рукопису, перед засланням, автор передав своєму доброму товаришеві Осипу Бодянському. Достеменно відомо, що цей примірник значно відрізняється від відомого опублікованого.

У 1856 році для погодження з цензурою Куліш спершу подав український примірник. Оскільки цензором виявився російський романіст Іван Лажечніков, то Пантелеймон йому запропонував ознайомитись з російським «аналогом» «Чорної ради». Саме останній варіант зазнав численних цензурних правок. Позаяк упливові урядовці поручилися за Пантелеймона, то українську версію дозволили надрукувати в обхід цензурі.

До російського варіанту «Чорної ради» автор написав післямову. У цій статті Куліш заявляє, що українська мова має право на особисту літературу. Також, на відміну від українського аналога, російський має епіграфи до кожного розділу.

Перекладацтво

Переклав Біблію, майже всього Шекспіра, Ґете, Дж. Байрона (зокрема, поеми «Чайльд-Гарольдова мандрівка», «Дон-Жуан»), балади А. Міцкевича «Русалка», «Химери», «Чумацькі діти» (опубліковано в журналі «Основа» 1861 р.). Наприкінці свого життя П. Куліш підготував до друку поетичну збірку «Позичена кобза: Переспіви чужоземних співів», котра вийшла в Женеві 1897 р., вже по смерті поета. Увійшли в неї переспіви творів визначних англійських та німецьких поетів XIX ст.: Байрона, Ґете, Шіллера, Гайне. Чимало переклав з російської (твори Пушкіна, Фета, Нікітіна, Кольцова, Некрасова).

Куліш систематично працював у царині перекладу, був твердо переконаний, що найвидатніші світочі європейського письменства мають стати здобутком письменства українського. Не знижуватись до популярного переказу для простолюду, а навпаки, дорівнятись вершин творчої думки — такою уявлялися перспектива і завдання українського перекладу романтикові Кулішеві.

Вважаючи мовну реформу І. Котляревського невдалою, П. Куліш марив про «староруську» мову як літературну. Осмислюючи Кулішів перекладацький стиль, М. Зеров звернув увагу на його «теорію староруського відродження», згідно з якою староруська (староукраїнська) літературна має синтезувати здобутки старої книжної мови і виражальні ресурси мови народнопоетичної. Тому в лексиці Кулішевих перекладів відсутні бурлескні фразеологізми, натомість значне місце посідають старослов'янізми, які надають їм урочистого, піднесеного, хоча нерідко й важкуватого для сприйняття характеру. «Далеко менше шкодить цей словник перекладам з Ґете та Байрона», — зазначив М. Зеров.

Від англійських, німецьких, італійських поетів П. Куліш переніс на український ґрунт октаву, Спенсерову 9-віршову строфу та інші зразки канонічної строфіки.

Переклад Біблії

Куліш здійснив перший повний переклад Біблії українською мовою. Свою працю він розпочав у 1860. До нього приєднався Іван Нечуй-Левицький. 1869 року вони залучили до перекладу Івана Пулюя, відомого вченого-фізика, що мав глибокі знання з богослов'я. У 1881 Наукове товариство імені Шевченка опублікувало у Львові Новий Заповіт у їхньому перекладі.

Праця над Старим Заповітом тривала. Загадкова листопадова пожежа 1885 р. на Кулішевому хуторі Мотронівка (Ганнина Пустинь) стала трагічною сторінкою в історії української Біблії, під час пожежі згорів рукопис перекладу Старого Заповіту. Перекладачі знову почали працювати над його перекладом від самого початку. По смерті Куліша переклад завершив Іван Пулюй.

Незадовго до смерті, Куліш опублікував дитячу Біблію у спрощеному варіанті.

1903 року Британське та Іноземне Біблійне Товариство видало першу повну українську Біблію («Святе письмо Старого і Нового Завіту») у перекладі П. Куліша, І. Нечуя-Левицького та І. Пулюя. Цю Біблію перевидавали у 1912 (Відень), 1921 і 1930 (Берлін), 1947 (Нью-Йорк, Лондон) роках. На теренах України Кулішевий переклад вперше був виданий лише у 2000 (Київ).

Перелік творів

Художні твори

Проза

• Малороссийские рассказы (1840)
• Огненный змей (1841)
• Михайло Чарнышенко (1843).
• «История Ульяны Терентьевны» (1852).
• «Яков Яковлевич» (1853).
• «Алескѣй Однорогъ» (1853).
• «Искатели счастья» (1850-ті).
  • (укр. переклад 1930 року) П. Куліш. Шукачі щастя. — Переклад з рос. мови Ів. Мироня. Вступ. стаття Є. Кирилюка. — Київ, «Рух», 1930. — 212 с.
• «Феклуша» (1856).
• Чорна рада (1857).
• Майоръ (1859).

Окремі оповідання

• гумористичні оповідання: Циган (1841), Пан Мурло, Сіра кобыла (1860), Малоросійські анекдоти
• оповідання на тему нещасливого кохання: Гордовита пара (1862), Дівоче серце (1862)
• історичні оповідання: Повість про Український народ (рос.) (1846), Мартин Гак (1863), Брати (1864-), «Сичови гости Чупрына и Чортоусъ» (1862)
• романтично-ідилічні оповідання: «Орися» (1861), Бабуся с того світу (1861), Очаківська біда (1861), Півпівника (1861)

Драматургія

• «Колії» (1860 незакінчена, лише 1-й акт)
• «Іродова морока» (1868)
• «Хуторянка» (1877)
• Драмована трилогія (1900)
  • Байда — князь Вишневецький
  • Цар Наливай
  • Сагайдачний
• Хміль Хмельницький (незакінчена)

Поезія

• Україна (1843)
• Настуся (1861)
• Великі проводи (1862)
• Досвітки (1862)
• Хуторна поезія (1882)
• Магомет и Хадиза (1883)
• Уляна Ключниця (1880-ті)
• Куліш у пеклі (1890; 1896)
• Грицько Сковорода (1891)
• Дзьвін (1893)
• Маруся Богуславка (1899—1901).

Наукові праці

• Опыт биографии Николая Васильевича Гоголя (рос.) (1854)
• Исторія возсоединенія Руси (рос.) (1874)
• Отпаданіе Малороссіи от Польши (рос.) (1888)

Публіцистичні твори

• Листи з хутора (1861)
• Хуторская философия и удаленная от света поэзия (рос.) (1879)
• Крашанка русинам и полякам на Великдень 1882 року (1882)

Редакція, упорядкування

• Записи про Південну Русь (1856—1857)
• Хата (альманах) (1860)

Кінематограф

За його романом «Чорна рада» на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка Микола Засєєв-Руденко створив однойменний 9-серійний телесеріал (2000).

Кінообраз самого письменника Пантелеймона Куліша створив 2005 кінорежисер Станіслав Клименко у стрічці «Братство», 2005. Роль Куліша виконав актор В'ячеслав Довженко).

Музичні інтерпретації

• У межах культурного проєкту «Твої вірші, мої ноти» Артем Пивоваров х alyona alyona записали пісню «Люлі-люлі» (2022), взявши за основу вірш «Люлі-люлі» Пантелеймона Куліша.

Вшанування пам'яті

• Національний банк України випустив презентаційну банкноту із зображенням Панетелеймона Куліша; але згодом голова НБУ заперечила його появу на банкноті номіналом 1000 гривень.
• У 1998 році встановлена меморіальна дошка Пантелеймону Кулішу та Івану Пулюю на будинку у 8-му районі Відня (Skodagasse 3, 1080 Wien), де у 1870-му році науковці працювали над першим перекладом Біблії українською мовою.
• Меморіальна дошка на будинку у Відні, де мешкав Пантелеймон Куліш.
• У 2018 році в Києві на вулиці Великій Житомирській перед будинком № 19Б, біля Скверу київських інтелігентів, встановили пам'ятник Пантелеймону Кулішу.
• У липні 2019 року Національний банк України у серії «Видатні особистості України» випустив ювілейну монету «Пантелеймон Куліш (1819—1897)» номіналом 2 гривні.
• У серпні 2019 року Укрпошта випустила марку «Пантелеймон Куліш (1819—1897)». Дата випуску — 02.08.2019. Тираж — 130 000 прим. Номінальна вартість — 9X8,00 грн. Номер за каталогом Укрпошти — 1772.
• 8 серпня 2022 року у рамках відзначення 200-річчя з дня народження Пантелеймона Куліша у селищі Вороніж Сумської області відкрито пам'ятник, який відтворює образ юного Куліша з книгою в руках.

• Чернігівський обласний історико-меморіальний музей-заповідник П. Куліша «Ганнина Пустинь» на хуторі Мотронівка.

• Бульвар Пантелеймона Куліша у Тернополі.
• Вулиця Пантелеймон Куліша у місті Борзна.
• Вулиця Пантелеймон Куліша у Воронежі.
• Вулиця Пантелеймона Куліша у Дрогобичі.
• Вулиця Пантелеймона Куліша у Запоріжжі.
• Вулиця Пантелеймона Куліша у Києві.
• Вулиця Пантелеймон Куліша у місті Козелець.
• Вулиця Пантелеймона Куліша у Коломиї.
• Вулиця Пантелеймона Куліша у Львові.
• Вулиця Пантелеймона Куліша у Миколаєві Львівської області.
• Вулиця Пантелеймона Куліша у Рівному.
• Вулиця Пантелеймона Куліша у Трускавці.
• Вулиця Пантелеймона Куліша у Чернігові
• Площа Пантелеймона Куліша у Києві.

a

Статті в енциклопедіях

• О. А. Удод, Д. В. Грузін. Куліш Пантелеймон Олександрович // Šablóna:ЕІУ
• Й. О. Дзендзелівський. Куліш Пантелеймон Олександрович // Šablóna:ЕУМ — С. 284.
• Куліш Пантелеймон // Šablóna:УМЕ6

Бібліографії

• Библіографичний покажчыкъ пысаннивъ П. Кулиша // Дубо́ве Лы́стє. Альманахъ на згадку про П. О. Кулиша. Упорядкували: М. Чернявський, М. Коцюбинський, Б. Гринченко. Кыив: З друкарні Петра Барського, 1903. 278 стор.
• Куліш Пантелеймон Олександрович: до 200-річчя від дня народження: біобібліогр. покажч. / М-во культури України, Нац. б-ка України імені Ярослава Мудрого ; упоряд.: О. Білик та ін ; наук. ред. В. Кононенко. — Київ: Нац. б-ка України імені Ярослава Мудрого, 2019. — 288 с.
• Записки Наукового Товариства імені Шевченка у Львові. Гординський Я. Т. 148 : Кулішеві переклади драм Шекспіра: відбитка / Ярослав Гординський — Львів: З друк. Наук. т-ва ім. Шевченка, 1928. — 109 с.
• Збірник філологічної секції Наукового Товариства імені Шевченка. Т. 22, ч. 1 : П. О. Куліш: (матеріали і розвідки) / під ред. К. Студинського і Фед. Савченка. — Львів: Накладом Наук. т-ва ім. Шевченка, 1929. — 72, 2 с. Archivované 2020-08-12 na Wayback Machine
• Збірник філологічної секції Наукового Товариства імені Шевченка. Т. 22, ч. 2 : П. О. Куліш: (матеріали і розвідки) / під ред. К. Студинського. — Львів: Накладом Наук. т-ва ім. Шевченка, 1930. — 95 с. Archivované 2020-09-28 na Wayback Machine
• Чернявський М. Пантелеймон Олександрович Куліш і його оповідання / М. Чернявський. — Бахмут: Печатня М. М. Крамарева, 1900. — VIII с. Archivované 2020-08-09 na Wayback Machine
• Олександрович М. Історія нового українського письменства. Кн. 3 : Кирило-Методіївське Братство: Костомарів і Куліш / написав М. Олександрович. — Станиславів: б. в., 1938. — 36, 2 с., включ. обкл. — (Бібліотека товариства «Скала» ; ч. 21). Archivované 2020-09-19 na Wayback Machine
• Ткаченко І. П. О. Куліш: критико-біогр. нарис / Ів. Ткаченко. — Харків: Книгоспілка, 1927. — 80 с. Archivované 2020-08-09 na Wayback Machine
• Кирилюк Є. Пантелеймон Куліш / Євг. Кирилюк ; за ред. Я. Савченка. — Харків; Київ: Держ. вид-во України, 1929. —100 с. — (Популярні нариси про українських класиків). Archivované 2020-08-04 na Wayback Machine
• Збірник історично-філологічного відділу. № 53 : Пантелеймон Куліш: зб. пр. Коміс. для видавання пам'яток новітнього письменства / за ред. С. Єфремова та Ол. Дорошкевича. — У Київі: З друк. УАН, 1927. — 206 с. Archivované 2020-09-20 na Wayback Machine
• Кирилюк Є. Бібліографія праць П. О. Куліша та писань про нього / Євген Кирилюк ; Всеукр. акад. наук, Бібліогр. коміс. — У Київі: б. в., 1929. — 130 с. — (Українська бібліографія ; вип. 2). Archivované 2020-09-24 na Wayback Machine
• Дорошенко Д. Пантелеймон Куліш / Дмитро Дорошенко. — Київ ; Ляйпціг: Укр. накладня, 19–?. — 216 с. — (Літературні характеристики українських письменників ; 4). Archivované 2020-09-22 na Wayback Machine
• Дорошенко В. Найновіша література про П. Куліша: (інформатив. огляд видань і розвідок за останніх 15 літ) / Володимир Дорошенко. — Львів: З друк. Наук. т-ва ім. Шевченка, 1928. — 34 с. — (Записки Наукового Товариства імені Шевченка у Львові ; т. 148). Archivované 2020-09-22 na Wayback Machine
• Дубове листя: альм. на згадку про П. О. Куліша / упоряд.: М. Чернявський, М. Коцюбинський, Б. Гринченко. — У Київі: З друк. Петра Барського, 1903. — 278 с. Archivované 2020-09-30 na Wayback Machine
• Петров В. Пантелимон Куліш у п'ядесяті роки: життя, ідеологія, творчість. Т. 1 / Віктор Петров ; Всеукр. акад. наук. — У Київі: З друк. Всеукр. акад. наук, 1929. — 592 с. — (Збірник історико-філологічного відділу ; № 88). Archivované 2020-09-22 na Wayback Machine

Наукові праці та статті

• Д. Дорошенко. Пантелеймон Куліш. Київ-Ляйпціґ 1920.
• Іван Пулюй — Пантелеймон Куліш. Подвижники нації. / За заг. ред проф. В. Шендеровського. — К.: Рада. — 1997.
• Жулинський М. Г. «Із забуття — в безсмертя (Сторінки призабутої спадщини)». Київ: Дніпро, 1990. — С. 43—66.
• М. Кармазіна. Куліш Пантелеймон Олександрович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — С. 378 ISBN 978-966-611-818-2.
• Пантелеймон Куліш і українське національне відродження: Доп. та повідомл. наук, конф., присв. 175-роковинам від дня народження письменника. — X., 1995.
• І. Лисий. Куліш Пантелеймон Олександрович // Філософська думка в Україні. Біобібліографічний словник Archivované 2009-05-21 na Wayback Machine.
• Пантелеймон Куліш: Матеріали і дослідж. / ред.: М. Г. Жулинський; НАН України. Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. Львів. від-ня. — Л.; Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 2000. — 413 с.
• Суспільно-політичні та історичні погляди П. О. Куліша: До 110-ї річниці його світлої пам‘яті (1819—1897): [монографія] / П. С. Гончарук. — К. : ДАКККіМ, 2006. — 264 с. — ISBN 966-8683-34-Х.
• Федорук О. Пантелеймон Куліш: бібліографія літератури (1989—2002) // Відкритий архів: Щорічник матеріялів та досліджень з іст. модерної укр. культури. — К., 2004. — Т. І. — С. 453—573.
• Жадько В. О. Український некрополь. — К.,2005. — С. 288.
• Нахлік Є. Пантелеймон Куліш: особистість, письменник, мислитель: У 2-х т. — К., 2007.
• Ясь О. В. Історичне письмо Куліша у світлі його інтелектуальних  трансформацій // Хроніка 2000. — Київ, 2009. — Вип. 78: Пантелеймон Куліш: письменник, філософ, громадянин. До 190-річчя від дня народження П. О. Куліша. — С. 459—528. https://www.academia.edu/30354381 Archivované 2022-02-27 na Wayback Machine
• Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 495—496.
• Ситий І., Федорук О. До родоводу Куліша // Археографічний щорічник. Нова серія. — К., 2010. — Вип. 15/16. — С. 129—139 [29]Šablóna:Недоступне посилання.
• П. О. Куліш [матеріяли і розвідки]. Частина 1 Archivované 2015-04-01 na Wayback Machine. — Львів, 1929. — Накладом наукового Товариства імені Шевченка.
• Іван Корсак. «Перстень Ганни Барвінок». Роман. — Київ, Ярославів Вал. 2015.
• Даниленко, А. Від Біблії до Шекспіра. Пантелеймон Куліш і формування української літературної мови. — Київ: Критика, 2023.
• Даниленко, А. Про мову Куліша і Куліш про мову // Науковий зб. Харк. іст.-філол. тов-ва. — 2020. — Т. 16. — С;. 71–98.
• Даниленко, А. Куліш як перекладач Шекспіра // Пантелеймон Куліш. Переклади та переспіви. – Т. 1: Шекспирові твори. Отелло. Троїл та Крессида. Комедія помилок / ред.: О. Федорук, А. Даниленко. – К., 2020. – С. 327–350.
• Даниленко, А. Вмд «казащини» до «старорущини», або про мовні суперечки М. Костомарова з П. Кулішем // Слов'янські обрії. — К., 2018. — Т. 9. — С. 400—410.
• Даниленко, А. Гамлет, Гемлет чи Гамлєт: Кулішів Шекспір у критиці галицьких мовотворців // Українська мова. – 2015. – № 4. – С. 59–77.
• Даниленко, А. «Пиши, як мовиш…», або чому Пантелеймон Куліш не став творцем сучасного українського правопису // Мовознавство. — 2012. — № 4. — С. 37–54.
• Danylenko Andrii. From the Bible to Shakespeare. Pantelejmon Kuliš (1819—1897) and the Formation of Literary Ukrainian. — Boston, MA, 2016.
• Danylenko, A. The Holy Gospels in Vernacular Ukrainian: Antin Kobyljans'kyj (1874, 1877) vs. Pantelejmon Kuliš (1871) // Die Welt der Slaven. – 2010. – Vol. 55 (1). – P. 83-104.
• Danylenko, Andrii. Panteleimon Kulish // The Literary Encyclopedia. First published 16 January 2017 [ https://www.litencyc.com/php/speople.php?rec=true&UID=13821 ] Archivované 2021-03-03 na Wayback Machine
• George Luckyj. Panteleimon Kulish: A Sketch of His Life and Times. NY: Columbia University Press, 1983.
• Ясь О. Історичне письмо пізнього П. Куліша як предтеча консервативного проекту української історіографії початку ХХ ст. (До 200-річчя від дня народження) // Український історичний журнал. — 2019. — № 4. — С. 61—87.
• Пантелеймон Олександрович Куліш. 1819—1897: Київ, 1908 // Українська Муза: од початку до наших днів / під ред. О. Коваленко, 1908. — Стб. 193—214 : Київ: Друк. П. Барського Archivované 2021-01-19 na Wayback Machine
• Маковей, Осип. Панько Олелькович Куліш: огляд його діяльності / Осип Маковей // Літературно-науковий вісник. — 1900. — Річник 3, т. 10. — С. 1—28. Archivované 2020-08-07 na Wayback Machine
• Маковей, Осип. Панько Олелькович Куліш: огляд його діяльності: гол. Л.-Н. Вістник, кн. IV стор. 1—28 / Осип Маковей // Літературно-науковий вісник. — 1900. — Річник 3, т. 10. — С. 76—107. Archivované 2020-08-12 na Wayback Machine
• Маковей, Осип. Панько Олелькович Куліш: огляд його діяльності: гл. Л.-Н. Вістник, кн. V стор. 77—107 / Осип Маковей // Літературно-науковий вісник. — 1900. — Річник 3, т. 10. — С. 169—188. Archivované 2020-08-11 na Wayback Machine
• Маковей, Осип. Панько Олелькович Куліш: огляд його діяльності: до ст. 1898, III, 136—137 / Осип Маковей // Літературно-науковий вісник. — 1900. — Річник 3, т. 12. — С. 30—43. Archivované 2020-08-09 na Wayback Machine
• Маковей, Осип. Панько Олелькович Куліш: огляд його діяльності: гл. Л. Н. Вістник, кн. Х. стор. 30—43 / Осип Маковей // Літературно-науковий вісник. — 1900. — Річник 3, т. 12. — С. 92—169. Archivované 2020-09-20 na Wayback Machine
• Маковей, Осип. Панько Олелькович Куліш: огляд його діяльності / Осип Маковей // Літературно-науковий вісник. — 1900. — Річник 3, т. 12. — С. 150—169. Archivované 2020-09-25 na Wayback Machine
• Поетична діяльність Куліша: Київ, 1929. // Від Куліша до Винниченка: нариси з новіт. укр. письменства / проф. М. Зеров, 1929. — С. 5—46 : Київ: Культура.
• Возняк, М. Куліш як редактор «Причепи» Левицького / М. Возняк // Записки Наукового Товариства імені Шевченка. — 1928. — Т. 148. — С. 1—54. Archivované 2020-10-22 na Wayback Machine
• Донесення графа А. Ф. Орлова: про Т. Г. Шевченка, Костомарова, П. Куліша // Правда. — 1893. — Т. 16, вип. 68. — С. 85—95. Archivované 2020-09-28 na Wayback Machine
• Опис книги «Чорна Рада. Пантелеймон Куліш. 1857 рік»

• Твори Пантелеймона Куліша Archivované 2019-02-19 na Wayback Machine на сайті Ukrcenter.com
• Біблія. Пантелеймон Александрович Куліш, Іван Семенович Нечуй-Левицький, Іван Павлович Пулюй, 1903 Archivované 2020-09-20 na Wayback Machine
• Марко Роберт Стех, «Очима культури» № 9. Пантелеймон Куліш Archivované 2014-05-02 na Wayback Machine
• Марко Роберт Стех. Очима культури. — № 59. Про «Кирило-Методіївське братство» Archivované 2019-11-06 na Wayback Machine

• Твори Пантелеймона Куліша в електронній бібліотеці ukrclassic.com.ua Archivované 2012-08-13 na Wayback Machine
• Твори Пантелеймона Куліша в Інтернет-архіві.
• Твори Пантелеймона Куліша Archivované 2017-08-17 na Wayback Machine ] в бібліотеці Чтиво.
• Твори Пантелеймона Куліша в електронній бібліотеці «Відкрита книга» Archivované 2013-12-08 na Wayback Machine
• Пантелеймон Куліш як перекладач Archivované 2016-03-08 na Wayback Machine
• Євген Нахлік. Біблія в перекладах Пантелеймона Куліша / Roczniki humanistyczne. Tom XLIV, zeszyt 7 — 1996. Archivované 2022-02-16 na Wayback Machine
• Твори Пантелеймона Куліша в бібліотеці ukrlitera.ru Archivované 2012-08-13 na Wayback Machine
• ФОТОгалерея присвячена Кулішеві на сайті Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського Archivované 2020-02-22 na Wayback Machine
• П. Куліш. Листи з хутора. Лист І і Лист ІІ (аудіо) Archivované 2020-12-24 na Wayback Machine
• П. Куліш. Сіра кобила (аудіо) Archivované 2020-07-08 na Wayback Machine
• П. Куліш. Слово над гробом Шевченка (аудіо) Archivované 2020-12-24 na Wayback Machine
• Куліш Пантелеймон в Електронній бібліотеці «Культура України» Archivované 2020-06-27 na Wayback Machine
• «Гарячий Куліш» в дзеркалі сучасних досліджень / Про книжку Андрія Даниленка, присвячену Кулішеві.
• М. Назаренко. Біблія Пантелеймона Куліша Archivované 2022-01-26 na Wayback Machine // Слово про Слово, 07.05.2020
• Куліш: перший романіст, маркетолог української культури й трохи дивак // Читомо Archivované 2022-03-02 na Wayback Machine

Anatolij Patrykijovyč Svydnyckyj

Анатолій Патрикійович Свидницький також Анатоль Свидицький, мав прізвисько "Наталка" (13 вересня 1834, с. Маньківці, Подільська губернія — 18 липня 1871, м. Київ, Київська губернія, Російська імперія) — український письменник, фольклорист, громадський діяч, етнограф, краєзнавець Поділля, один з перших передових педагогів-демократів. Відкривач демократичних шкіл в Києві. У педагогічній діяльності просував прогресивні методи вивчення грамоти. Був одним з перших популяризаторів творів Шевченка.

Життєпис

Батько, Патрикій Якович (1800—1870), розпочавши службу дячком, у 1836 році одержав сан священика. Отець Патрикій любив читати книжки та зібрав чималу бібліотеку.

Мати письменника, Мотрона Лаврентіївна Ганчевська, дочка колишнього греко-католицького пароха села Попова Гребля, походила з шляхти.

У подружжя Свидницьких було чотири сини та дві дочки.

Дитинство

Дитинство письменника минуло серед простих людей, було осяяне красою народних звичаїв і обрядів. Будь-яка робота, чи то біля печі дерли пір'я, чи плели серед хати солом'янник, перемивали посуд на лаві біля порога, чи пряли - супроводжувалися співанням пісень, оповідями казок, фантастичних історій, і хлопчик, постійно перебував у полоні незвичайних образів народної поезії.

Пізніше письменник згадував дні свого дитинства як наймиліші в житті і щиро журився, що не можна повернутися у той чарівний світ легенд, переказів, повір'їв. «Кожне словечко того часу незабутого глибоко запало мені в душу, пройшло всю мою постать, то, мабуть, і до гробу серце моє не випахається... То для мене школа правди і любові..."

Крутянська духовна школа

У 1843 році Анатолій Свидницький вступає до Крутянської духовної школи (бурси) у сусідньому Балтському повіті. Під час навчання йому довелося витерпіти фізичні і моральні знущання з боку «вчителів-мучителів», відчути на собі жорстокість і бездушність тодішньої шкільної системи, схоластичність і безплідність богословської освіти. Атмосфера байдужості і лицемірства, що панувала в бурсі і спотворювала здорові натури вихованців, передана письменником у романі «Люборацькі!

Семінарія

З 1851 до 1856 року навчається у Подільської духовної семінарії у Кам'янці-Подільському. Там Анатолій перебував у таких самих умовах. «Перебираючи життя прошле, - згадував письменник,- не маю на стати і відпочити - чорно та й чорно; аж як поминеш школи - богдай би мене мати лучче була під серцем приспала, аніж мали ще маленького в монаські руки віддавати! Із'їли вони літа мої! І моє здоров'я!"

Жвавого, допитливого юнака не задовольняла семінарська освіта, в якій головна увага приділялася численним богословським предметам, а окремі природничі та гуманітарні дисципліни перебували на становищі другорядних, викладалися куцо та підпорядковувалися утилітарним церковним потребам. Формування світогляду Свидницького, який, за спогадами сучасників, відзначався життєрадістю, іронічним ставленням до життя, потягом до всього нового, незвіданого, значною мірою відбувалося всупереч теологічному спрямуванню семінарської освіти, її вузьким настановам,

Дитяча любов до пісні і музики, дозволила йому знаходити відраду в грі на скрипці, Він записує народні пісні, приказки, легенди, приглядається до селянських обрядів, цікавиться демонологією, проявляє інтерес до природничої літератури, Так у семінариста визріває намір остаточно порвати з церковною освітою.

Історія розвитку суспільної думки в Росії свідчить, що така світоглядна еволюція була характерною для багатьох вихованців духовних шкіл. Переоцінка цінностей зумовлювалася загостренням класової боротьби в країні, участю передової інтелігенції в пошуках нових шляхів визволення народу. В середині 50-х років ХІХ ст. феодально-кріпосницька система в Росії зайшла в смугу глибокої кризи. В країні склалася революційна ситуація, що характеризувалася, з одного боку, неможливістю для гнобительських класів зберегти у незмінному- вигляді своє панування, а з другого -- піднесенням «активності мас, які в «мирну» епоху дають себе грабувати спокійно, а в бурхливі часи приводяться, як усією обстановкою кризи, так і самими «верхами», до самостійного історичного виступу» !.

Антикріпосницькі виступи селянства, відстоювання М. Чернишевським і М. Добролюбовим програми революційно-демократичних перетворень у росії, нищівна гострота публіцистичних виступів О. Герцена на шпальтах «Колокола», полум'яний пафос поезії Т. Шевченка, розповсюджуваної в рукописах, визначали духовну атмосферу в країні. Все ще сприяло тому, що за рік до закінчення курсу навчання Свидницький, всупереч волі батька, залишає семінарію.

Київський університет

У 1857 році вступає на медичний факультет Київського університету. Згодом перевівся на історико-філологічний факультет, котрий через матеріальну скруту не закінчив.

З перших днів перебування в Києві Свидницький зіткнувся з складними матеріально-побутовими труднощами. Батько позбавив його будь-якої підтримки, і студентові довелося бідувати, дуже часто перебиватися з хліба на воду. Репетиторство не завжди рятувало його від напівголодного існування, бо ці підробітки були, як правило, випадковими й короткочасними. З його листів (до піклувальника Київського навчального округу М. І. Пирогова, від 15 вересня 1860 року) Свидницький якийсь час мешкав на Подолі на вулиці Хорива, наймаючи малесеньку кімнатку, в якій стояли тапчан та столик, а на печі лежали два мішки з сухарями, що не раз виручали студента.

Свидницький не втрачав властивого йому оптимізму. В університеті він став душею невеликого, дружного товариського кола. Спочатку юнаків об'єднувала любов до народної пісні, і з цим «співочим товариством» Свидницький відвідував вечірки в духовній академії, на яких виконувалися пісні різних слов'янських народів. За любов до пісні і скрипки, за щиру душевність, доброзичливість, усміхненість і лагідність, які надавали обличчю юнака жіночності, приятелі прозвали його «Наталкою».

Починає писати, створювати низку високопатріотичних поетичних творів, до яких сам писав музику. Одним із таких творів був вірш «В полі доля стояла», спрямований проти кріпосництва.

Громадська діяльність

Серед інших інтересів у Свидницького є глибоке зацікавлення суспільною обстановкою, зокрема тією боротьбою, яка велася навколо селянського питання, Ще були часи небувалого пожвавлення студентського громадського життя, зокрема в 1856 - 1857 рр. розгортається діяльність таємного політичного товариства студентів спочатку у Харківському, а потім у Київському університетах. Під впливом класової боротьби селянства та агітаційної діяльності революційних демократів це товариство, організоване Я. Бекманом, М. Муравським, Пп. Завадським, ставило своїм завданням поширювати революційні ідеї та освіту в народі, піднімати маси на боротьбу проти кріпосницької неволі.

Анатолій Свидницький розпочав громадську працю як член таємного Харківсько-Київського студентського товариства, яке ставило своїм завданням боротьбу з царським режимом, ширило заборонену літературу, домагалося заснування недільних шкіл тощо. Був знайомий з деякими членами товариства, з П. Єфименком, О. Тищинським, брав участь у громадських починаннях, які здійснювалися з їхньої ініціативи,

Восени 1859 р. він був серед студентів-ініціаторів, які організували в Києві дві недільні школи. Праця в цих школах мала цілеспрямований демократичний характер (цей момент відзначається у поліційних документах, пов'язаних з розгромом студентського товариства на початку 1860 р). Належність Свидницького до того кола студентської молоді, позначилася на його світоглядних позиціях, на ідейно-художньому спрямуванні написаних ним у цей час віршів.

Вчителювання у Миргороді (1860—1862)

Восени 1860 р. Свидницький складає іспити на звання вчителя російської словесності. Таке рішення прийняв у зв'язку з масовими попередженнями про несплату грошей за навчання. Йому передувало неминуче виключення з університету.

З екзамену було видно, що він виявив відмінні знання з мови і методики, викладання, прочитав пробну лекцію з синтаксису, яка відзначалася ясністю викладу і точністю формулювань. Тоді Свидницький одержав призначення до Миргородського повітового училища.

Перше знайомство з Миргородом для Свидницького було не радісним: після Києва, де залишилося стільки друзів, тут відчув самотність. Залишалось одне: повністю віддатися педагогічній праці. Крім занять в училищі, Свидницький працює у відкритій з його ініціативи недільній школі, пропагуючи прогресивний звуковий метод навчання грамоти, використовуючи у викладанні українську мову, знайомлячи своїх слухачів з українською літературою, зокрема з поезією Т. Шевченка.

Свидницький був одним з перших дослідників діяльності поета-революціонера, популяризатором його творчості на літературних вечорах, спеціально організовуваних для широкої громадськості. Він зібрав матеріали про перебування Шевченка на Миргородщині. Винаймав квартиру саме в тому будиночку, де в 1845 тимчасово зупинявся Т. Шевченко, і страшенно тішився цим.

Працюючи у недільній школі, Свидницького дошкуляла відсутність спеціальних підручників і посібників, тому збирається за прикладом інших громадських діячів прикласти руки і до цієї справи. Однією з робіт є розвідка «Вимова наша українська і потреби нашого орфографовання», яка була надіслана до журналу «Основа», але з невідомих причин не надрукована і втрачена.

Відкрив у Миргороді громадську бібліотеку. Досліджує методичні питання, які добре відображені в соціальному романі «Люборацькі».

Етнографія

На основі юнацьких спостережень пише фольк, етнографічні нариси «Злий дух», «Відьми, чарівниці й опирі, чи то примхи і примхливі оповідання люду українського», «Великдень подолян», створює три оповідання - «Проти сили не попреш; з чим родився, з тим і вмреш», «Недоколисана» та «Іван Доробало».

Чиновництво в Козельці (1862—1869)

Спад селянського руху й органічно пов'язаний з цим процесом ступ урядової реакції, що особливо посилився влітку 1862 р., зокрема арешти М. Чернишевського і Д. Писарєва, заборона прогресивних періодичних видань («Современник», «Русское слово»), закриття недільних шкіл, посилення цензурних утисків, вносять розгубленість і деморалізацію в певні кола різночинної інтелігенції. Київські громадівці відверто відмежовуються від революційної діяльності, заявивши про свою мирну культурно-освітницьку працю.

У цих складних умовах, щоб не потрапити до списку «неблагонадійних осіб», Свидницький залишає Миргород (червень 1862 р.). У його світогляді стають помітними зміни: замість гострого осуду кріпосницького ладу, мрій про революційне оновлення дійсності, він тепер покладає надії на поліпшення соціальних умов життя через поширення освіти в народних масах. М. Є. Сиваченко зазначав, що в умовах репресій і переполоху в середовищі демократичної інтелігенції Свидницький хоч і не втратив віри в народ, проте теж потрапив у полон просвітительських ілюзій,

«Така порівняно швидка зміна суспільно-політичних поглядів Свидницького лише говорить за те, що його колишня революційність великою мірою мала стихійний характер, не випливала з чітких світоглядних позицій, що йому не зовсім ясні були перспективи народної боротьби і демократичного руху взагалі».

За допомогою знайомих Свидницькому вдалося влаштуватися акцизному відомстві у містечку Козельці на Чернігівщині. Працював у Козелецькому повітовому земстві, котре розміщувалося в Будинку полкової канцелярії. Матеріально він був забезпечений краще, ніж у Миргороді, проте

служба пригнічувала морально, «Акцизником не видержу: лають сіпакою, і таки погано в чужім дворі хазяйнувати", - писав він у серпні 1862 року у листі до П. Єфименка. відцуравшись всього, можна жити спокійно і затишно, а такому як я, що робив та читав би, це місце не годиться...».

Життя в глухому закутку пригнічувало Свидницького. Шукав розради в улюблених заняттях. Для самоосвіти підібрав праці з історії, юриспруденції, філософії, мріючи скласти екзамен з права Ї змінити службу. Задумує підготувати популярний підручник з граматики української мови. Взагалі прагнув зробити що-небудь корисне для народу, щоб не пропали марно молоді літа, щоб не опуститись «в сім закутку».

У 1862 році завершує написанню другої частини роману «Люборацькі». Одразу був надісланий до журналу "Основа", але не був опублікований через припинення існування видавництва, а через рік, 1863 р. циркуляром міністра внутрішніх справ Валуєва взагалі було заборонено друкування книжок українською мовою, що викликало у Свидницького, як і в інших літераторів 60-х років, тривалу творчу паузу.

Особисте життя

1863 одружується з дочкою козелецького лікаря — Оленою Величківською. Називав дружину - людиною обмеженою, яка не розуміла духовних устремлінь чоловіка, ставилася з настороженістю, недоброзичливістю до його занять. Розчарований і зневірений, Свидницький все частіше шукає розради в чарці, що й стає, зрештою, причиною зільнення з посади у 1868 р.

У червні 1868 через алкоголізм Свидницького переводять на позаштатну роботу.

28 березня 1869 виходить у відставку і переїжджає до Києва. Влаштовується на посаду помічника завідувача архіву Київського університету, де фактично виконує обов'язки вченого архіваріуса і за час 1869—1871 науково описав багато архівних матеріалів. Ця робота видана посмертно у 1879 році правлінням університету.

Треба було утримувати родину, в якій було троє маленьких дітей, і Свидницький гарячково шукає хоч якоїсь посади у Києві та Одесі. В цей час він публікує в газеті «Одесский вестник» кілька нарисів. У травні 1869 р. йому вдалося влаштуватися на посаду помічника завідуючого Київським центральним архівом. Тут відновлюються деякі давнішні зв'язки. Свидницький передає свої фольклорні записи П. Чубинському та І. Рудченку, друкує в газеті «Киевлянин» ряд оповідань і нарисів, написаних російською мовою.

У вересні 1870 виїжджає до Кам'янця-Подільського у пошуках кращої роботи, але безрезультатно.

Смерть і поховання

30 (18) липня 1871 р. у місті Києві письменник помирає. Поховано його в Києві, але на сьогодні могила загубилася. Похорон відбувся тихо, непомітно, на смерть письменника не відгукнулася жодна газета. Такий життєвий фінал різночинця був типовим для глухого лихоліття 60--70-х років ХІХ ст.

Літературна діяльність

Літературну діяльність Свидницький розпочав ще під час навчання в університеті. Наділений від природи гарним голосом, добре знаючи народні пісні, особливо подільські, він не тільки любив їх співати з товаришами на студентських вечірках, а й під їх безпосереднім впливом почав складати власні поетичні твори виразно пісенного характеру. Сам автор і не думав про те, що ці вірші колись будуть надруковані, адже ж писав їх для своїх приятелів. Можливість вільно висловлювати думки, можливість писати для себе, для своїх ідейних однодумців зробила пісні Свидницького пам'ятками у часи і настрої суспільства у 1861-1863 роки.

Окремі поезії Свидницького, до яких, сам автор підібрав мелодію, не тільки були відомі в списках, а й поширилися як пісні. Такі поезії, як «Україно, мати наша..», «В полі доля стояла..», «Росте долом березина..», «Коли хочеш нам добра.,», були злободенним відгуком інтелігента-різночинця на соціальні запити дня.

Породжені наростанням боротьби проти кріпосництва вірші Свидницького входили в річище демократичної літератури і публіцистики, яка в умовах другої половини 50-х роках стала передовою суспільною трибуною. На творах автора помітний вплив Шевченкової поезії, вплив якого був подібний до поетів цього часу. Персоніфікований образ рідної землі, що стогнала під соціальним і національним гнітом, виник у Свидницького за аналогією з образом України Шевченка. Те саме відбувається з ритмічними ходами, інтонацією, характером тропів в поезії "Україно, мати наша...". На образності вірша відчутна також залежність від народної пісні.

Широкої популярності набула поезія «В полі доля стояла..», з антикріпосницьким та антицарським мотивом. Із закликом до уярмлених селян не чекати волі з чиїхось рук, а визволятися самим.

У вірші «Росте долом березина..», в якому чітко виявлено ставлення Свидницького до кріпосницького характеру «дарованої» царем «волі». Не «своя нива -море», а гіркий смуток обдурених -- така доля селянина; тому й «озвалася неволенька, що з волі не рада». Пісня передає настрій обуреної, розгніваної маси, готової змочити кров'ю землю, але здобути людські права. Символіка вірша прозора: пани обчухрали березину на різки, якими запроваджують «волю» для непокірних селян. Пізніше ця тема знайшла втілення в прозі Панаса Мирного («Хіба ревуть воли, як ясла повні»),

Як і в інших народів, в Україні однією з характерних закономірностей розвитку ранньої прози став процес трансформації фольклорних жанрів у суто літературні види. У його романі «Люборацькі» важливе місце належить його діяльності в галузі етнографії і фольклористики, яка сприяла переходу молодого автора від спроб у жанрі ліричного вірша до епічних форм. У фольклорно-етнографічних нарисах Свидницького відчутна рука белетриста, який тонко і влучно володіє художнім словом.

Фольклористична праця «Злий дух», надіслана в 1860 р. до журналу «Основа», була одна з перших наукових розвідок Свидницького. Тут були зібрані народні вірування про диявола -- злого духа, який, за народним переконанням, хоч і брав разом з богом участь у створенні світу й людей, проте був ворожим людині і штовхав її на негідні вчинки. Приземлення біблійних персонажів, яскраво виявлений дуалізм, критицизм у ставленні до офіційної релігії, церкви та її служителів - ці характерні риси зібраних дослідником матеріалів засвідчують також і ставлення його самого до сутності народної демонології. Свидницький, як і його земляк С. Руданський, вважав, що вільне трактування селянином питань створення світу, походження людини є однією з особливостей української міфології.

Нарис «Відьми, чарівниці й опирі..» є не тільки описом забобонних вірувань неписьменних селян про різні фантастичні їстоти і свідченням віри у чудодійну силу ворожбитів, чарівників, знахарів, а й осудженням забобонних звичаїв, висміюванням їх носіїв. Такий аспект розвідки ще раз засвідчує матеріалістичну сутність світоглядних позицій дослідника. Звертає увагу майстерність Свидницького в белетристичному оформленні легендарних історій: окремі з них є своєрідними побутовими етюдами, в яких розгортається цікавий сюжет, постають чітко окреслені образи, звучить напружений діалог, всіма барвами сяє дотепне народне слово.

Під час учителювання в Миргороді Свидницьким було написане дослідження «Великдень у подолян». Імпульсом до створення цієї розвідки був вихід у світ твору фольклориста К. Шейковського «Бит подолян» (1859). У центрі уваги Свидницького - опис народної обрядовості, пов'язаної з весняним християнським святом. Праця, написана на основі дитячих і юнацьких вражень, відзначається багатством і яскравістю фактичного матеріалу, тонкістю і глибиною спостережень автора.

З розвідки постає образ подільського селянина середини ХІХ ст., щоденне життя якого було органічно пов'язане з найрізноманітнішими віруваннями, які часто своїм корінням сягали ще в язичницькі часи. Чимало оповідань, переказів, легенд, навіть молитов, які побутували в селянському середовищі, характеризувалися вільністю в трактуванні релігійних догм, несли в собі виразний відбиток стихійного. матеріалістичного світосприймання селянина, а окремі з них, по суті, мали антирелігійну спрямованість. Тут також впадає в око художнє опрацювання фольклорно-етнографічного матеріалу, белетристичний виклад багатьох характерних епізодів з життя подільських селян. Хоч розвідка написана російською мовою, в ній часто і природно звучить українська мова, наснажена прислів'ями, приказками, фразеологічними виразами. Автор широко використовує діалог, наводить пісенні ремінісценції, вдається до ліричних і публіцистичних відступів.

Такий підхід до опрацювання фольклорних матеріалів природно підвів Свидницького до створення на основі народних сюжетів оповідань «Проти сили не попреш: з чим родився, з тим і вмреш», «Недоколисана» та «Іван Доробало». В основі оповідання «Недоколисана» лежить українська побутова казка-новела на відому в багатьох народів тему приборкання непокірної жінки, причому Свидницький збагатив світовий сюжет соціальним мотивом про взаємини гнобителів і пригноблених, наголосивши на необхідності перевиховання норовистої поміщиці. Народне прислів'я «Проти сили не попреш; з чим родився, з тим і вмреш», обране автором як назва іншого твору, якнайкраще передає ту істину, що панську натуру не переробиш. Така ідея випливала з конкретних фактів реального життя, що дає можливість відділити казковий мотив першого твору від соціальної основи другого оповідання. Фольклорний мотив про вперту жінку ліг в основу й оповідання «Іван Доробало». Темою і способом опрацювання ці твори близькі до оповідання О. Стороженка «Вчи лінивого не молотом, а голодом».

Однак на відміну від асоціальних обробок народних сюжетів, властивих О, Стороженкові, Свидницький акцентує на життєвості змальованих випадків, висвітлює їх з позицій передової демократичної інтелігенції, яка намагалася використати всі засоби для поширення в народі волелюбних ідей, для прискорення давно очікуваного визволення закріпаченого селянства. Власне, Свидницький і тут ідейно близький до революційно-демократичного напряму в українській літературі, представленого насамреред Т, Шевченком і Марком Вовчком.

Твори Свидницького доводять, що рання українська проза продовжувала розвиватися під могутнім впливом фольклору, що письменники вдавалися, зокрема, до літературної обробки уснопоетичних творів. Оповідання Свидницького засвідчують, що практика олітературення народних сюжетів була ще живою, хоч водночас помітні і перші, правда, дуже несміливі, спроби вирватися з обіймів уснопоетичної традиції. odkaz=https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%A2%D0%B8%D1%82%D1%83%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0_%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%83_%C2%AB%D0%9B%D1%8E%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%8C%D0%BA%D1%96%C2%BB_1901_%D1%80.jpg|vpravo|náhľad|Палітурка книги зібрання творів Анатолія Свидницького, 1958 р.

Творчість

odkaz=https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Asvid1.jpg|vľavo|náhľad|310x310bod|Титульна сторінка книги зібрання творів Анатолія Свидницького, 1958 рік За життя надрукував лише вірш «Горлиця» (1860), інші твори опублікував у 1901 Іван Франко в ЛНВ: «Коли хочеш нам добра», «Україно, мати наша», «В полі доля стояла», «Вже більш літ двісті», остання, написана під впливом Т. Шевченка, дійшла до нашого часу як популярна народна пісня; у ній Анатолій Свидницький засуджує діяльність Б. Хмельницького і Переяславську угоду 1654.

З низки етнографічних статей такі як: «Злий дух», «Відьми, чарівниці й опирі, чи то примхи і примхливі оповідання люду українського», написаних Анатолієм Свидницьким у 1860-62 роках, надрукована лише «Великдень у подолян» і статті, спрямовані проти сваволі царської адміністрації «Из Миргорода» (обидві в «Основі», 1861). По закритті «Основи», коли не стало жодного українського журналу, Свидницький опублікував російською мовою низку нарисів й оповідань у газеті «Киевлянин» (згодом перекладені українською Сергієм Будою).

Письменник створив три оповідання - «Проти сили не попреш; з чим родився, з тим і вмреш», «Недоколисана» та «Іван Доробало».

Головний твір Свидницького — роман «Люборацькі» (написаний у 1861—1862 роках, вперше надрукований у львівському журналі «Зоря» у 1886 році. Однак там були пропуски і довільні переробки окремих розділів, у зв'язку з реалістичністю картин з життя духівництва, які галицька редакція не могла прийняти. У 1901 році, у Києві, роман з'явився за списком, який на початку зробили студенти Свидницького).

Це хроніка (значною мірою автобіографічна) занепаду священичого роду Люборацьких у трьох поколіннях, на реалістично відтвореному тлі панування польських панів на Поділлі, утисків царського режиму і ворожого українству офіційного православ'я. Широке тематичне полотно твору дало підставу Івану Франкові назвати його «першим реалістичним романом на побутовому тлі».

Як змістом, так і мистецькою формою роман «Люборацькі» — своєрідна ланка між прозою Григорія Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка та інших з одного боку — і пізнішою реалістично-побутовою епічною прозою Івана Нечуя-Левицького і Панаса Мирного — з другого. Але на сучасну Свидницькому літературу роман впливу не мав, оскільки був опублікований по смерті автора.Микола Зеров так охарактеризував внесок Анатолія Свидницького: Šablóna:TextСучасний літературознавець Оксана Забужко відзначила роль несправедливо забутого батька українського роману Анатолія Свидницького: Šablóna:Text

Вшанування пам'яті

На пошану Анатолю Свидницького названо вулиці у Вінниці, Львові, Миргороді, Тульчині.

Місцем поховання є Київ, однак точну локацію не відомо.

Джерела та література

• Г. Герасимова Свидницький Анатолій Патрикійович Archivované 2016-07-09 na Wayback Machine // Šablóna:ЕІУ

Література

• Šablóna:ЕУ
• Свидницький А. Твори. Вступна стаття В. Я. Герасименка. — Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1958.
• Франко І. Я., А. П. Свидницький: Твори. — Т. 17. — К., 1955.
• Герасименко В. Я. Анатолій Свидницький: Літературний портрет. — К.: Наукова думка, 1959. — 142 с.
• Герасименко В. Я. Свидницкий // Краткая литературная энциклопедия / Гл. ред. А. А. Сурков. — М.: Советская энциклопедия. — Т. 6: Присказка—«Советская Россия». — 1971. — С. 702. Šablóna:Ref-ru
• Сиваченко М. Є. Анатолій Свидницький і зародження соціального роману в українській літературі : монографія. — К., 1962. — 416 с.
• Хропко П. Нерозквітлий талант (До 150-річчя з дня народження А. Свидницького) // Дніпро. — 1984. — № 8. — С. 122—124.
• Хропко П. Анатолій Свидницький // Свидницький А. Роман, оповідання, нариси. — К., 1985. — С. 5–26.
• Зеров М. Анатоль Свидницький, його постать і твори // Зеров М. Твори: У 2 т. — К., 1990. — Т. 2. — С. 323—359.
• Жук Н. Анатолій Свидницький: Нарис життя і творчості. — К., 1987.
• Експерт Archivované 2015-09-24 na Wayback Machine

Посилання

• Šablóna:ШевЕ-5
• Šablóna:УСЕ-4
• Šablóna:УМЕ13